ДІТИ ВІЙНИ

Стань янголом-охоронцем для дитини,
потерпілої внаслідок військового конфлікту

"Діти війни" - спільний проект ТСН та благодійного фонду "Крона". Його метою є пошук так званих "ангелів-охоронців" для дітей, що постраждали внаслідок конфлікту на сході України.

Це історії дітей, які за своє життя вже встигли пережити смерть близьких та друзів, обстріли, життя у підвалах, зраду та насильство. Вони потребують підтримки суспільства, турботи та уваги.

Якщо ви бажаєте стати ангелом-охоронцем для однієї або декількох дітей, будь ласка, зв'яжіться з представниками БФ "Крона":

(044) 390-33-33 дод.700298

(096) 213-90-78

krona@niko.ua
Повернутися додому
Документальний фільм журналіста ТСН Станіслава Ясинського про дітей війни. Зйомки фільму, що приурочений до Міжнародного дня захисту дітей, велися у фронтових та прифронтових містах і містечках протягом двох місяців.
Три місяці потому
Кореспондент ТСН Станіслав Ясинський захотів знову побачити героїв свого фільму та дізнатися, як змінилося їхне життя. Те, що він побачив, - не надто тішить. Ні допомога небайдужих, ні омріяне повернення додому не може подарувати щастя дітям, що несуть всередині паростки війни.
данило, 9 років
Хлопчику потрібна психологічна реабілітація, дружба, необхідно допомогти в навчанні, організувати канікули в дитячому колективі.
Данило пережив обстріли, втратив дім, зазнав розлуки з батьком. Рік не ходив до школи, не спілкувався з однолітками.
Данило жив у селі Піски, недалеко від Донецького аеропорту. У школі Даня провчився лише один рік. Потім Піски стали передовою, але батьки дитини відмовилися їхати чи просто вивозити дитину. У кут їхнього будинку влучили три танкових снаряди, навкруги вся земля пошкоджена мінами і АГС. Зараз завдяки журналістам з Громадського Даню разом з мамою вдалося вивезти до його рідної сестри в селище Керамік.
У відносно мирному місці хлопчик переживає страшний посттравматичний стресовий розлад. Боїться виходити з дому, важко дихає. Не хоче ні з ким спілкуватись. Мати і старша сестра Дані панікували після зникнення батька, який залишався в Пісках вартувати будинок і перестав виходити на зв'язок. Як пізніше виявилося, кілька днів він перебував у СБУ, перевіряли його телефонні розмови. Потім чоловіка відпустили, встановивши, що всі його дзвінки в "ДНР" були родичам.
діана, 14 років
Діані потрібна психологічна, матеріальна допомога, дружба та спілкування.
Втратила дім, друзів, школу. Вимушена заново будувати стосунки з незнайомими людьми, однолітками, вчителями і намагатись забути жахи війни.
Діана жила в Попасній разом із батьками та молодшим братиком. Коли місто було окуповане, родина підтримувала українську армію, допомагала харчами. Діана через соцмережі допомагала бійцям збирати інформацію про ворожі блокпости, їхнє пересування та зброю. Коли українські солдати потрапили в полон – Діана знайшла жінку, що годувала полонених, і стала приносити їжу, дізнавалася про стан солдатів.

Після звільнення з полону один з бійців батальйону Донбас запропонував родині перебратися в Івано-Франківську область, бо родині було небезпечно залишатися в місті. Боєць допоміг родині виїхати і тимчасово поселив в селі, у будинку, що належить його дальнім родичам. Батько влаштувався на роботу на місцевій фермі, а Діана продовжила навчання у тамтешній школі.
настя, 6 років
Дівчинці потрібна психологічна та матеріальна допомога, а також юридичний супровід в отриманні житла.
Її тата тяжко поранено, він в комі. Живе Настя разом із мамою у військовому гуртожитку, в скрутному становищі.
Настя народилася в сім'ї військових: бабуся з дідусем, мама і тато. ЇЇ батько у березні минулого року пішов служити в АТО, в бою під Луганськом віддав свою каску молодому бійцю, сам лишився без каски і його поранило в голову.

Після операції він впав у кому, і тепер проходить лікування в Польщі. Настя страждає за татом, завела собі золотих рибок і ображається на них, що вони не можуть розбудити тата. Дівчинка мріє, що поїде до нього, поцілує, і тато прокинеться.
таня, 8 років
Дівчинці необхідна реабілітація, дружба та спілкування.
Таня отримала тяжкі поранення, пережила смерть своїх друзів та дядька.
Таня жила у Вуглегірську з мамою, вітчимом та молодшою сестричкою. 18 січня вона пішла в гості до своїх друзів – братів Ромчика і Жорика. Аж тут почався обстріл, снаряд влучив у будинок, де були діти. Хлопці померли на місці, дівчинку у важкому стані доправили до Краматорської лікарні.

У неї були опіки 50% відсотків тіла та розрив магістральної артерії на правій ніжці, її ледве врятували від ампутації.

Скоро Тані повідомили, що від обстрілів загинув її рідний дядько. Невдовзі Таню перевезли до київської лікарні, вона потроху навчилася ходити, але дитину дуже мучать страхіття – вона бачить своїх друзів, дядька, біжить до них і не може потрапити.
богдан, 5 років
Потрібна психологічна допомога, допомога в навчанні, спілкування і дружба, допомога у відновленні будинку.
Війна розлучила їх з мамою, він втратив бабусю і потрапив до інтернату в чужому місті далеко від своєї родини.
Богдан жив у Трьохізбенці. Це село сильно обстрілюють важкою артилерією і "Смерчами", бо недалеко стоять наші артилерійські частини, які вогнем намагаються зупинити колони військової техніки, що заходять через кордон з Росії. Хлопчик з вагітною мамою, дідом і хворою на рак бабусею кілька тижнів жили в підвалі.
Військові вивезли їх у Новоайдар, де Богданову бабусю поклали до лікарні, але вона померла - обірвався тромб. А мама буквально за пару днів після смерті бабусі народила дівчинку. Зараз мати з малою повернулись в Трьохізбенку, де залишився дідусь, хоча там і досі тривають обстріли. Богдана віддали до школи-інтернату в Новоайдарі. Він хоче стати українським військовим. І вважає, що Україна - це таке село. Як і Росія.
діана, 13 років
Потрібен соціальний супровід, прийомна сім'я для дітей.
Війна розлучила сестру і братів, вони залишились без родини в різних дитячих притулках.
Ще до війни Діані та її меншим братам 6-річному Юрі та 2-річному Паші жилось несолодко. Вони жили в Донецьку. Мама не працювала через інвалідність. Діанин батько давно помер, а вітчим пиячив, бив дітей та матір. Маленьким хлопчикам за маму була Діана, вона з ними гралася, гуляла, годувала, вкладала спати.

За кілька днів до початку боїв у Донецьку – в травні минулого року – соціальна служба забрала дітей із родини. Найменшого хлопця доправили до дитячої лікарні, Діану та Юру розподілили по притулках. Під час боїв дітей нарізно евакуювали, без речей та документів. Паша опинився в Краматорському будинку дитини, Діана – в Краматорському притулку для дітей, Юра – лишився в окупованому Донецьку, в дитячому будинку.

Діана дуже сумувала за братами. Вони зрідка бачаться з молодшим Пашею, і вже рік – не бачили і не чули нічого про Юру. В Донецьку навідріз відмовляються повертати дитину, натомість пропонують забрати його брата та сестру.
максим, 10 років
Потрібен соціальний супровід сім'ї, слід матеріально і психологічно підтримати родину, щоб дитина могла повернутись у сім'ю і звичайну школу, необхідне спілкування і дружба з дитиною, допомога в навчанні.
Максим був поранений, бачив смерть однолітка від снаряду. Літо 2014-го провів, ховаючись у бомбосховищі.
Максим із багатодітної родини, де п'ятеро дітей. Батьки живуть в Артемівську, заробляють тим що утримують кіз і продають молоко. Через бідність та наївність інші діти знущалися над Максимом, влаштовували йому цькування. Щоб убезпечити дитину й полегшити матеріальну скруту, батьки віддали хлопчика до інтернату для дітей із розумовою відсталістю в селі Парасковіївка, біля Сіверська.

13 лютого цього року Максим пішов до дитячого садка за молодшою сестричкою. Раптово почався обстріл, і Максим продовжував бігти, щоб дістатись до садочка. На вулиці був ще один хлопчик, Єгор. За випадковістю вони були однаково вдягнуті - в коричневих куртках та синіх штанях із дешевого магазину, розташованого на їхній вулиці. Снаряд "Граду" розірвався поруч і вбив Єгора.

Поранений Максим дістався до садочка, де його сховали в бомбосховищі. Мама побігла за сином і знайшла тіло дитини, одягненої як Максим, і знепритомніла. Згодом Максима вилікували, він повернувся до школи-інтернату.
Даша, 9 років
Потрібен соціальний супровід дитини, відвідувати її і психологічно підтримувати, допомогти в навчанні. Дівчинка хоче стати перукарем.
ЇЇ квартиру зруйновано, дівчинку вивезли в чуже місто і віддали до інтернату.
Даша жила в Донецьку, в Кіровському районі. Її мати померла, коли Даші було 3 роки, відтоді вона поневірялася між батьком, який постійно випивав, і бабусями. Батько її бив, і вона іноді жила в під'їздах і жебракувала. Коли почалася війна, Даша якийсь час ховалася в школі. У їхню квартиру влучило 3 міни, і бабуся вивезла дівчинку в Широкіне до своєї подруги. Там Даша пішла до школи, але їй з названою бабусею довелося знову втікати. Тепер до Маріуполя.
Там Дашу влаштували в дитячий будинок, оскільки батько намагався забрати дівчину назад у Донецьк. Зараз Даша у безпеці і починає потроху отямлюватися. А батько спробував повернути дитину, надіславши до Маріуполя адвоката з якоюсь довіреністю від донецького нотаріуса. Дашу батькові не віддали і він припинив їй телефонувати.

Читайте також